Чому у Грузії вдалося: реформа МВС

Чому у Грузії вдалося: реформа МВС

У Грузії правоохоронні структури завжди були одним із найбільш корумпованих елементів, а в 1990-х роках вони виявилися деморалізованими у результаті збройних конфліктів, різкого падіння дисципліни, повторюваних корупційних амністій та розгулу злочинності й корупції.

Частина злочинного світу влилась в поліцію, а сама поліція, з одного боку, зрослась із професійними кримінальними угрупуваннями, а з другого боку - з корумпованими урядовими чиновниками й політиками. Виникла ситуація, коли важко було розрізнити дії поліції й кримінальних авторитетів, стала ще глибшою й без того існуюча прірва між поліцією та громадянами, а скаржитися корумпованим чиновникам було марною справою. Населення часто зверталося по допомогу бо кримінальних авторитетів і злодіїв у законі, а не до поліції…

Однією з найбільш корумпованих була дорожня поліція (колишня ДАІ), що майже повністю перейшла на «самозабезпечення», оббираючи як місцевих, так і водіїв, які приїздять транзитом. 

Голова парламентського комітету з процедурних питань і регламенту Хатуна Гогорішвілі розповідала про проведені нею ще до реформи поліції експеримент: машину, що рухалася 400-кілометровим маршрутом Тбілісі-Батумі не порушуючи правил, ДАІшники зупиняли через кожних 3 кілометри з однією тільки метою — одержати винагороду за проїзд.

Грузинський рецепт реформування виявився надто простим і зрозумілим:

Якщо є непрацюючий, розвалений корупцією інститут, єдиний спосіб виправити ситуацію — ліквідувати його і створити новий. 

«Ми не послухалися порад європейських доброзичливців, які пропонували нам реформи проводити повільно, поступово. Ми вчинили дуже брутально брутально й за один день звільнили з Міністерства внутрішніх справ 15 тисяч співробітників», — згадує міністр внутрішніх справ Вано Мерабішвілі.

Причому звільнені й не прийняті знову на службу у МВС співробітники не намагалися протестувати, оскільки навіть для них було очевидно, що система тепер працює за іншими правилами. 

Улітку 2004 року ДАІ була повністю скасована, і буквально за два місяці Міністерство внутрішніх справ з нуля створило й укомплектувало патрульну поліцію на американський лад. До її обов'язків входить забезпечення правопорядку й безпеки на дорогах. Вона може припинити правопорушення на вулиці, а також допомогти у вирішенні побутових конфліктів. 

Іспити, тестування, співбесіди дозволили дібрати кращих претендентів. Були закуплені нові автомобілі й розроблена нова форма, почався ремонт поліцейських дільниць. Зарплатня співробітника поліції з 20 доларів підвищилася в десять разів. У міністерстві була створена система самоконтролю - генеральна інспекція, що займається внутрішніми внутрішніми розслідуваннями фактів хабарництва. Раніше ситуація була такою, що в поліцейського майже не залишалося шансу уникнути корупції: від рядового співробітника вимагалося передавати нагору зібрану данину, і так за ланцюжком вище й вище. 

«У поліції була схема: з десяти ларі приблизно біля двох залишалося в даішника, інші вісім поступово йшли на гору, аж до міністра. Причому ця система працювала не тільки в поліції, а й в усіх державних установах», - говорить Гігі Угулава, мер Тбілісі з 2005 року.

У результаті були створені такі умови, за яких системна потреба в хабарництві зникла. Щоправда, людська натура й звичка іноді є сильнішими за раціональну поведінку, тому наступним нищівним ударом по корупції стала жорсткість контролю й покарання — брати хабар стало дуже складно.

У перші місяці роботи патрулів ефір провідних телекомпаній був переповнений кадрами дачі хабарів новим «даішникам», котрі агентами спецслужб. Ті бідолахи, які попалися, прямували до в'язниці строком на 10 років за хабарництво у розмірі 50 доларів. І так поки їхні колеги не зрозуміли, що брати не можна.

Шота Утіашвілі, голова інформаційно-аналітичного департаменту  МВС, розповідає: «Протягом першого року ми вкладали  в піар дуже багато ресурсів, енергії. Ми постійно показували по телебаченню, як затримали чергового корупціонера. Це було сигналом суспільству, щоб люди зрозуміли: ситуація змінюється.»

Зараз якщо й чути докори на адресу поліцейським, ти лише через те, що вони стали надто добрими й коректними. Багато байок передаються із вуст у вуста про те, як поліцейські зовсім безоплатно доставляють громадян напідпитку додому, щоб ті самі не сідали за кермо, та ще й їхню ж машину до будинку приганяли. Чи правда це — не знаю. Але сама була свідком такої історії. 

Довелося мені проїхатись в машині з водієм, який сів за кермо ранком після гарного застілля. Стан у нього був відповідний, що не могло не відбитися на стилі водіння. Патруль попросив його зупинитися біля узбіччя. 

– Батоно, охайніше водити треба, а то ледь не врізався у припарковану машину!

– Так, згодний. Ну, випадково, буває. 

– З похмілля? Ну що мені з вами робити?

– Не знаю. От у тебе пістолет є, ну, убий мене!

– Убивати не буду, але за дорогою стежте, будь ласка. На все добре!

Зміни моментально відбилися на престижні професії, а це, своєю чергою, на довірі населення до поліції.

Якщо до революції населення часто зверталося по допомогу до злодіїв у законі, а не до поліції, то тепер число звернень до поліції збільшилося у 15-20 разів. У жовтні 2010 року Міжнародний республіканський інститут зафіксував довіру населення до поліції на рівні 84 відсотки (для порівняння: в 2003 році цей показник дорівнював 5 відсоткам).

Дорогою з аеропорту до Тбілісі красується новенький будинок Міністерства внутрішніх справ, що відкрився навесні 2009 року, зроблений переважно зі скла. Прозорі стіни як символ відкритості, дитячі малюнки на стінах у кабінеті міністра справляють незабутнє враження на стороннього спостерігача, у якого до того ж виробилася звичка з побоюванням ставитися до правоохоронних органів.

«Ми, — говорить Вано Мерабішвілі, — це відомство, що надає послуги населенню. І ми постійно думаємо над поліпшенням якості цих послуг.»

Сучасне Міністерство внутрішніх справ Грузії на початку 2004 року об'єднало в собі Міністерство державної безпеки, Департамент екстрених ситуацій, Департамент охорони нафтопроводу й прикордонний департамент. Загальна чисельність співробітників при об'єднанні скоротилася 75 до 27 тисяч (4 тисячі з яких - прикордонна служба), а середньомісячна зарплата співробітника міністерства зросла з 56 доларів у 2003 до 443 доларів у 2007-му.

Нині у Грузії за безпеку всередині країни відповідає тільки один орган, що постійно підтверджує свою ефективність. Наприклад, майже повну перемогу вдалося отримати над злодіями у законі. У жодній іншій республіці колишнього СРСР інститут злодіїв у законі не мав настільки всеосяжного значення й впливу, як у Грузії. Злодії в законі, як і корупція, були майже візитною карткою Грузії. Колишньої Грузії. Як і в ситуації з корупцією, мало хто вірив у те, що ці авгієві стайні взагалі можуть бути розчищені. 

З ініціативи Саакашвілі 24 червня 2004 року парламент прийняв унікальний у світовій юридичній практиці закон «Про організовану злочинність і рекет», у якому вперше одержали офіційне визначення терміни «злодій у законі», «злодійський світ», «розбірка». Відповідно до цього закону «член злодійського світу» може бути заарештований і засуджений не за скоєння злочину, а лише за членство у такому об'єднанні.

Якщо злодій у законі підтверджував свій статус, його притягують до відповідальності. Якщо він ухиляється, то, відповідно до понять злодійського світу, за це йому загрожує точно не менш суворе покарання «колег».

Мені доводилося чути критику цього закону, обгрунтовану тим, що подібна практика погано співвідноситься з поняттям свободи зібрань. 

Але йдеться про організацію, що порушує права й свободи інших громадян. Так само у будь-якій країні борються з нацистськими або сектантськими організаціями, обмежуючи свободу подібних зібрань.

Злодій у законі (навіть той, хто не зробив конкретного злочину) засуджується на термін від трьох до восьми років з конфіскацією майна, що належить не лише йому, а й членам його родини й особам, які мають до них якийсь стосунок, якщо не змогли довести законність придбання цього майна. Агентство фінансового нагляду, до речі, до приєднання до Центрального банку у грудні 2009 року містилося в колишньому будинку відомого злодія в законі Закаріа (Шакро) Калашова. Розкішний чотириповерховий 74-кімнатний будинок у сосновому бору в передмісті Тбілісі — Цкнеті, де, до речі, офіційне будівництво було заборонене, конфіскували у 2006 році. 

Більшість грузинських кримінальних авторитетів, відчувши безпосередню загрозу, втекли переважно до Росії. Тих же, хто не встиг, посадили в спеціальну в'язницю винятково для представників даної категорії, що стало останньою краплею в боротьбі з цією заразою. У звичайній в'язниці злодій у законі має привілейоване становище, решта в'язнів — його служки. Коли всіх злодіїв у законі посадили в окрему в'язницю, це не тільки посилило умови їхнього ув'язнення, а й полегшило життя інших громадян. 

«Раніше окрім того що на родину звалювалася трагедія - родич за гратами. Так до того ж ще й рідні змушені були щомісяця приносити гроші злодіям у законі. Такі порядки ті встановили у спільних в'язницях», — згадує Утіашвілі.

Коли посадили першу партію злодіїв у законі, стало очевидно, що гордіїв вузол не розрубаний, тому що ті продовжували контролювати свої угруповання по мобільних телефонах. Тоді їм заборонили будь-яке спілкування із зовнішнім світом, зустрічі дозволялися тільки з адвокатами. У в'язниці  встановили «глушилки» для мобільного зв'язку. Такі суворі умови утримання в березні 2006 року викликали бунт, що був придушений спецназом МВС. Одинадцять ув'язнених загинули. Безладдя більше не повторювалося. 

Сьогодні як сиву давнину згадують результати опитувань школярів Кутаїсі (колись центру злочинного світу), проведеного у 2002 році: тоді 25 відсотків хлопчиків сказали, що хотіли б стати злодіями у законі, а 35 відсотків дівчаток - дружинами злодіїв у законі. 

Був у мене дуже важкий епізод, коли моїм грузинським друзям подзвонили і сказали, що до їхнього знайомого вночі прийшли люди у формі з автоматами й забрали його у поліцію. Усіх охопила розгубленість, висловлювалися різні пропозиції. І от ситуація виявила, наскільки різними стали країни. Перша думка, що виникла у мене: трапилася якась помилка, поліціянти, не розібравшись, хапають усіх підряд. Перша думка, що виникла в мого друга: як же так, навіщо його приятель взявся за щось протизаконне, не був би він винний, поліція б до нього не прийшла!

Звичайно, залишаються проблеми. Наприклад, страшна ситуація з наркоманією. Досі не знайдені дієві способи боротьби із цим злом. 

Більш жорстким стало покарання за вживання наркотиків: позбавляють прав водіння на три роки, навіть, якщо наркоман був не за кермом, вибирають дозвіл на зберігання зброї, забороняють займати посади в держустановах. Але поки що ці міри дозволили тільки прибрати наркоманів з вулиць. 

Водночас у Грузії більше не викрадають людей, машину тепер можна спокійно залишити на вулиці на ніч, немає необхідності тримати в автомобілі коробочку із дрібними грішми, щоб відкуповуватися від даішників на кожному повороті.

«Мене дуже часто уїдливо називають адвокатом уряду. Ні, я не адвокат. Просто я не хочу, щоб повторилася ситуація, коли викрали мого батька і брата й ніхто не хотів мені допомогти. Зараз уже ніхто не пам'ятає, що викрадення людей — це був бізнес найбільш серйозних правоохоронних органів», — згадував Емзар Джгереная, редактор журналу «Економіка Грузії», радник міністра економіки в 2003-2004 роках. 

Нова поліція відразу ж стала символом  реформ нової влади. Реформа поліції підкріпила мандат довіри влади й надала сили та впевненості для впровадження інших реформ. Коли виявилося, що Грузія може мати гарну поліцію, а кошти, що надавалися, якщо їх не розкрадати, досить для поліпшення ситуації, то стало очевидним. що вирішення й інших проблем можливе й неминуче. 

 

Отже, ви щойно прочитали текст про хід реформи МВС в Грузії. Можна вивести декілька базових тезисів щодо успішної реформи поліції:

• Дебюрократизація 
• Люстрація
• Боротьба організованою злочинністю та корупцією

Багато грузинських методик застосовувалися й в Україні, але через те, що ціллю Авакова була не реформа системи, а посилення своєї влади та корупція, ми маємо те, що маємо. Якщо ми хочемо справді мати здоровий інститут поліції, нам доведеться створювати його з нуля, адже ця система прогнила повністю.