[продовження] Жеребкування замість виборів

[продовження] Жеребкування замість виборів

Продовження статті. Першу частину читайте за посиланням.

За жеребом обиралися і члени народних судів. Всі бажаючі, які досягли певного віку (тридцяти років), виставляли свої кандидатури для обрання в число суддів (геліастів). Потрібна кількість членів (6000) обиралася в результаті жеребкування. Після цього обрані особи приносили клятву і ставали суддями строком на один рік. Перед днем ​​судових засідань всі бажаючі з числа обраних могли виставити свою кандидатуру, після чого за жеребом з числа бажаючих вибиралися судді і присяжні. Потім з числа обраних знову за жеребом визначався їх розподіл по конкретним судовим засіданням. Число присяжних в судах, як і самих судів, могло бути досить великим, тому й попит на присяжних був високий, і використання жереба було широко розповсюджене в рутинному функціонуванні політичної системи.

Відзначимо, що суди в афінській системі відігравали важливу політичну роль задопомогою розгляду позовів про незаконність закону або декрету (або їх проектів). Позов про незаконність міг бути висунутий будь-яким громадянином і пред'являвся він автору законопроекту. Якщо починався розгляд справи по такому питанню, то дія закону припинялася. Таким чином, суди фактично здійснювали контроль за діяльністю народних зборів. Політичні розгляди становили основну частину роботи судів, так як кримінальні справи і прості суперечки між індивідами могли розглядатися іншими органами. Суди розглядали звинувачення в поганому управлінні, висунуті проти магістратів. Вони ж проводили огляд магістратів перед їх вступом на посаду. Тобто афінський суд грав явно виражену політичну роль, був реально діючою гілкою влади що відрізняється від сьогоднішнього уявлення про суд як про технічну, виключно правову структуру, у політичному використанні якої можна тільки здогадуватися (особливо судячи з розмірів хабарів суддям в Україні).

Сьогодні прийнято вважати, що в силу розміру сучасних держав і неможливість всьому населенню збиратися разом для прийняття законів та вирішення спільних питань необхідно обирати представників народу, які б і наділялися правом приймати закони від його імені. У цьому сенсі сучасну представницьку демократію протиставляють "прямій" демократії, де вся влада здійснюється безпосередньо зборами всіх громадян міста. Однак при найближчому розгляді антична "пряма" демократія ніколи, власне, не була прямою, так як грунтувалася на складній системі інститутів, в якій багато ключових політичних функції здійснювалися органами, незалежними від народних зборів. "Прямою" її можна назвати тільки в тому сенсі, що вона надавала всім бажаючим рівні шанси прямого доступу до влади через розгалужену мережу інститутів з розрізненними функціями, але не тому, що вона була обмежена тільки загальним волевиявленням прямої дії. Отже, сама неможливість зібрати всіх громадян разом вже не може служити виправданням введення системи політичного представництва і виборів (через представницьку демократію - прим. перекл.).

Звертаючись до античних авторів, можна зробити висновок, що однією з найважливіших рис демократії було надання кожному громадянину можливості поперемінно керувати і бути керованим. Доброчесність громадянина полягала в здатності добре робити і те й інше. Як писав Арістотель, не можна добре управляти, не навчившись коритися. Демократична свобода, полягала якраз не в тому, щоб підкорятися тільки своїй волі, а в тому, щоб підкорятися тому, чиє місце займеш завтра. Звідси випливало правило ротації посадових осіб, в результаті якого кожен громадянин отримував шанс зайняти управлінську позицію. У цьому ж правилі полягає і механізм навчення цивільній відповідальності і турботи про загальне благо. Громадянин, який переслідує на службі свої приватні інтереси, не може виключити можливості того, що його наступник не робитиме того ж самого і не позбавить його всіх надбань. Тому посадові особи повинні були враховувати інтереси всього народу. На додаток до цього посадова особа мала гарне уявлення про інтереси керованих, оскільки ще зовсім недавно належала до їх числа. Такий стан керуючих і керованих, їх взаємозалежність і взаємозамінність не давали виникнути розриву, який існує в даний час, і робили систему більш легітимною і найбільш відповідною поняттю демократичної справедливості.

Нагадаємо, що ротація посадових осіб була не просто бажаною умовою, а законодавчо встановленим правилом. Громадянин не міг бути членом ради більше двох разів в житті і не міг бути магістратом два рази поспіль. В силу цих обмежень для заповнення великої кількості вакантних посад було потрібно залучати велику кількість громадян, які ще не брали участі в управлінні. Вимога ротації великої кількості посад також робила більш відповідальним способом обрання жеребкування. Завдання залучення більшості громадян до управління і вирішення проблем всієї спільноти і наділення всіх рівною можливістю доступу до влади виявилася непорівнянним з обранням допомогою виборів. Вибори неминуче призводять до того, що громадяни обирають того кандидата, який їм здається найкращим з того чи іншого показника (або відразу за кількома). Отже, в результаті виборів посади займають кращі. Таким чином, процедура виборів сприяє формуванню самими громадянами політичної еліти, яка потім починає ґвалтувати і ламати власний народ через коліно. Вже на цьому рівні обмежується доступ до влади громадян, які нічим особливим не виділяються і є "такими, як усі". Потім, свобода обирати, як відзначають багато авторів, означає і свободу переобирати, що на практиці виливається в переобрання одних і тих же осіб на одні й ті ж посади. В результаті формується олігархічна структура суспільства, в якому інтереси еліти можуть розходитися з інтересами пересічних громадян (ми чітко зараз бачимо це в Україні). У свою чергу, така ситуація сприяє розвитку громадянського інфантилізму серед пересічних громадян, які покладаються на думку можновладців у вирішенні спільних проблем і покладає відповідальність в разі невдачі на них же, але при цьому вони самі не намагаються що-небудь змінити.

Щоб при виборній системі забезпечити реалізацію вимоги ротації і відкриття максимально широкого доступу до влади, доведеться накладати обмеження на свободу вибору шляхом введення різних варіантів заборон на переобрання. Відповідно логічно свобода вибору вступає в конфлікт з принципом ротації (це загальновизнана проблема виборів). У разі прийняття процедури жеребкування подібного логічного конфлікту не виникає. Оскільки жереб не підпорядковується індивідуальної волі, то цю волю не можна і обмежити шляхом введення обмежень на зайняття посад для забезпечення ротації. Крім того, для заміщення досить великої кількості посад більш підходить принцип випадковості, а не обрання обмеженої кількості обраних людей. І якщо розглядати службу на благо свого міста однією з головних чеснот громадянина, то жеребкування, що надає рівні шанси максимальній кількості громадян, найбільш відповідає республіканської справедливості.

У правильно організованому суспільстві жереб також дозволяє подолати культ професіоналізму і експертизи, який в епоху прагнення до максимальної ефективності можна навіть ставити під сумнів. Сьогодні практично незаперечним є судження про те, що будь-якою справою, особливо таким, як державне управління, повинні займатися професіонали. Припустимо, що на найвідповідальніші посади, пов'язані зі складними технологіями або володінням особливими вміннями, що придбані в результаті дуже довгої практики вирішення задач певного роду, варто залучати фахівців. Однак чи настільки обов'язково це вимога, якщо спуститися на рівень міста або навіть мікрорайону, де сьогодні працює так багато людей з освітою за іншою спеціальністю або людей, які отримують відповідну освіту вже під час виконання посади?

Республіканці пропонують використовувати жеребкування частково через недовіру до професіоналізму. Професіоналізм може стати (і вже став) в Україні серйозною перешкодою для здійснення влади простими громадянами. Знання, навички та ораторські здібності вже є джерелом авторитету і влади. Тому, наприклад, вибори професійних магістратів, суддів або членів ради могли привести до того, що ці органи повністб потрапили б під їх вплив. Демократія ж передбачала, що прості громадяни, непрофесіонали, матимуть доступ до здійснення політичних функцій. Жереб, дозволив простим громадянам займати більшість магістратур, місць в раді і позицій суддів. Власне, саме такий підхід і наближає найбільше до поняття "правління народу". Однак афіняни, безумовно, не були політичними "простаками", і, звичайно, вони не заперечували важливості ролі професіоналів. Тому на народних зборах при обговоренні питань, що потребують спеціальних знань, як, наприклад, будівництво споруд, виступали фахівці. Але з політичних питань виступати міг абсолютно будь-який громадянин (чому і дивується Платон в "Протагоре"), і його думка вислуховується. Сьогодні ця риса демократичного устрою виглядає особливо актуально. У питанні про "право бути почутим" основною проблемою зараз виступає небажання влади надати трибуну нелояльним компетентним особам. Таким чином, у формуванні знання і реалізації влади беруть участь тільки посадові особи і експерти. Навіть якщо нелояльному експерту надають трибуну, то сам устрій від цього не перестає бути аристократією або правлінням експертів, а не народу. Відсутність можливості безпосередньо брати участь у владі змушує народ чинити на неї тиск іншими способами (через петиції, демонстрації, різні акції протесту), але при цьому ефект участі у владі простих громадян різко знижується. Вибори, як і професіоналізм, стають системним обмеженням участі, допомагають демократії вироджуватися в олігархію що, в свою чергу, впливає на громадянську відповідальність населення і змушує його цілком покладатися на прийняті експертами рішення.

Жеребкування також більше відповідає і вимогам справедливості, так як сторони більш схильні прийняти його результати, ніж результати виборів. На виборах завжди може здатися (а часто це не здається), що конкурент приваблює більше ресурсів, ніж належить, або використовував неприпустимі прийоми під час передвиборних перегонів. Тому ті, хто програв рідко бувають задоволені результатами виборів, частіше приймаючи їх як несправедливі. Більш того, програш на виборах може сприйматися як особистий програш; у громадян при цьому також може сформуватися враження про конкретного кандидата як про лузера. Результати жеребкування не будуть сприйматися згідно з тією ж схемою, так як це не результати індивідуального змагання громадян і порівняння їх якостей і умінь. Як зауважував Монтеск'є, жеребкування не покриває ганьбою тих хто програв і усуває причини для заздрості. Жереб – це не результат чиєїсь оцінки кандидата, і говорити про упередженість в даному випадку вкрай складно. Таким чином, передача функції обрання кандидата, в руки незалежній та неангажованій інстанції може вважатися, і буде вважатися більш справедливим рішенням.

Тому справжні республіканці приходять до справедливого висновку про те, що відмінність представницьких демократичних систем від системи устрою античних республік полягає не в обмеженій кількості правлячих, а в способі обрання тих, хто править. Сьогодні вибори є основним механізмом обрання на посади, в той час як в республіках одним з головних способів був жереб. Звернення до процедури жеребкування показує, що жереб як спосіб обрання на посади — це не античний релікт, а інструмент, знайомий творцям сучасної представницької демократії. У тому чи іншому вигляді жереб використовувався і в Стародавньому Римі, і в італійських містах-республіках, з яких останні впали за часів винаходу системи представницького правління.

І сьогодні спостерігачі вважають, що свідоме введення випадковості забезпечує більшу справедливість при інституційної необхідності робити вибір. Жереб також знижує невдоволення тих, хто в такій ситуації залишається в положенні "програв", так як в дійсності гра не велася і ніхто не "програвав" в строгому сенсі, тому що рішення не приймалося згідно з волею будь-якої зі сторін. Жереб дозволяє уникнути упередженості і корупції, а також передбачуваного ходу подій (навіть коли громадянам надається право вибору). Звичайно, жереб або випадковість самі можуть піддаватися обчислювальним операціями по моделі побудови випадкової вибірки. Але тут важливо саме усвідомлення того, що у всіх груп населення, у всіх зацікавлених сторін є шанс взяти участь в ухваленні рішень, що стосуються як їх самих, так і спільноти в цілому.

Нові псевдодемократії: вибори замість жеребкування

Як випливає з цитати Монтеск'є, винесеною в епіграф цієї статті, егалітарний властивості жереба і неегалітарние властивості виборів (які тим не менш вважалися справедливим способом обрання для аристократичних устроїв) були добре відомі в XVIII столітті. Роздуми про використання жереба і голосування в різних республіках можна знайти в роботах як Монтеск'є, так і Руссо. І немає сумнівів в тому, що засновникам представницької демократії були відомі ці міркування. Однак, після французької та американської революцій організатори демократичного правління начеб-то повністю забули про існування такого егалітарного механізму призначення на посади, як жеребкування. Засновники представницьких систем кінця XVIII століття зробили однозначний вибір на користь виборів. Крім того, вживалися заходи, щоб до управління прийшли лише найкращі та добродійні громадяни — "природні аристократи". Десь це досягалося введенням різних цензів (в цьому випадку найочевиднішим чином захищалися інтереси власності в питаннях розподілу влади), а десь, як в Америці, в якій відмовилися від введення майнового цензу на загальних виборах, той же ефект досягався за рахунок введення великих виборчих округів. В Америці взяла гору ідея малих зборів, які обиралися від великих груп електорату, що і відповідає принципу представництва сьогодні. Однак там, де кожен міг голосувати і бути обраним, пересічний громадянин на практиці не мав шансів на обрання. Щоб електорат проголосував за кандидата, йому треба було стати відомим у великому виборчому окрузі та довести свою здатність вміло керувати, а це вимагало великих інвестицій. Великі ж землевласники, підприємці та юристи заздалегідь опинялися в більш виграшному положенні. В результаті перші парламенти і виявилися парламентами юристів, обраних селянами. Засновники представницького правління і не приховували, що будують систему, в якій тільки кращі (тобто еліта) зможуть управляти державою. Таким чином, рівність, проголошене демократичними революціями, стало рівністю у володінні правом голосу, але не рівністю доступу до влади і участі в ній. По суті, в результаті демократичних революцій у владі знову опинилася аристократія, і та псевдодемократія, яку ми маємо сьогодні в Україні насправді суміш аристократії і олігархії. Правителі в цій системі завжди будуть сильно відрізнятися від керованих і становитимуть певного роду аристократію, хоч і не спадкову (хоча ... у Верховній Раді України поруч сидять часто батько і син, або сини батьків сидять в місцевих радах, і це яскравий доказ суміші олігархії і аристократії).

Можна сказати, що ці спостереження можно застосувати і до сьогоднішнього дня. У сучасних демократіях практично немає місця жеребкуванню як егалітарному механізму обрання на посади. Більш того, він практично не використовується як спосіб, що усуває інтриги, конфлікти і несправедливості при прийнятті рішень. Але жереб в деяких випадках використовується як справедливий механізм прийняття рішень. Наприклад, жеребкування використовується при виборі присяжних, при розіграші безкоштовних квитків, місць, грін-карт в США і іноді для визначення переможців серед кандидатів, які набрали однакову кількість голосів (в деяких країнах Скандинавії). Якщо для суспільства в окремих випадках очевидна справедливість результатів жеребкування, то чому б не згадати про його егалітарну сторону в питанні доступу до управління суспільством? Важко уявити собі непереборні заперечення проти введення жереба як механізму призначення на посади, крім сучасної вимоги того, що народ повинен сам обирати для управління собою тих, кого вважатиме гідними цієї функції. Однак, як уже багато разів було помічено, така вимога веде до формування навіть в демократичному суспільстві вузького прошарку осіб, яким і належить більшість владних повноважень (Номенклатура — Прим. Перекл.). І хоча електорат часто сам схильний переобирати одних і тих же осіб, практика виборів все ж допускає і можливість маніпуляції громадською думкою, і можливість корупції. Жеребкування ж (якщо не брати до уваги техніки впливу на конкретні способи жеребкування) в поєднанні з принципом ротації стає перепоною для подібного роду дефектів системи. Іншим запереченням, як ми згадували вище, є ризик некомпетентності призначених за жеребом посадових осіб. Але і його можна знизити, по-перше, за допомогою встановлення процедури перевірки, подібної до тієї, що існувала у флорентійській системі. По-друге, зберігши виборними або призначуваними експертною комісією (яку також можна призначати за жеребом) деякі особливо важливі посади. Ще одним додатковим і важливим аргументом на користь використання жеребкування (особливо в момент світової фінансової кризи) є скорочення витрат (в порівнянні з виборами), необхідних на її проведення.

Оригінал статті російською мовою. Автор тексту: Тимур Коптелов. Переклад українською мовою: Роман Попович.