10 стовпів Австрійської Економічної Школи

Цю статтю я написав пару років назад і вона виявилася вельми вдалою — багато розтягнули її по своїм паблікам (іноді не вказуючи авторства, хе-хе) і цитат. Стаття дійсно гарна, оскільки коротко і ясно дає уявлення про Австрійську Економічну Школу. Можете сміливо рекомендувати її своїм лівим друзям, які знаходяться в болісному пошуку альтернативи капіталізму і соціалізму.

Ми багато знаємо про Австрійську Економічну Школу, але не завжди можемо швидко і зрозуміло пояснити своїм друзям і знайомим, в чому ж «сіль» АЕШ і з чого вона «зроблена». Цей матеріал допоможе вам у розв'язання цієї проблеми.

1. Теорія людської діяльності — праксіологія.
Економіка — це не розумні дядьки в міністерствах і Центральному Банку, які вирішують рівняння, і завдяки яким економіка і функціонує, а ми отримуємо потрібні нам товари. Економіка — це результат людської діяльності, дії безлічі мільйонів людей на Землі, які кожну секунду шукають, знаходять і створюють нову інформацію про можливого прибутку і твоїх потребах. Ці мільйони людей — підприємці. Підприємництво відіграє найважливішу соціальну роль в суспільстві — воно долає неузгодженість між людьми, дозволяє дізнаватися, чого потребують незнайомі один одному люди, і що вони можуть надати на заміну. Ми називаємо це вільним ринком.

2. Теорія економічного циклу.
Набридли економічні кризи? Інфляція з'їла 20% твоєї зарплати? Не поспішай звинувачувати у всьому ринок і капіталізм і бігти читати Маркса. Австрійці довели, що економічні кризи й регулярні депресії — результат дій держави та банків, які з періодичністю в кілька років запускають економічний цикл. Він починається з кредитної експансії — знижується процентна ставка, банки починають активно видавати дешеві кредити, а кредити ці являють собою віртуальні гроші, які, потрапляючи на ринок у величезних кількостях, знижують купівельну спроможність тих реальних грошей, що ти отримав після чесно виконаної роботи. Люди й підприємства активно беруть дешеві кредити, і спочатку здається, що діє реальне економічне зростання. Відкриваються нові підприємства, держава велелюдно обсипає субсидіями різні проєкти. Але раптово, все різко закінчується. Здається, підприємці та проклятий капіталізм знову помилилися. Але ні, це просто природні слідства кредитної експансії — вічно проводити її неможливо і банки через деякий час вступають в стадію стиснення кредиту. У тих компаній які відкрилися в період кредитного буму чомусь падають прибутки, держкомпанії стають банкрутами, люди втрачають роботу, а чому ж це відбувається? Чому здавалося б нещодавно успішні підприємства раптом перестають працювати? Збитковими вони виявляються через просту причину — ці підприємства створюються в той період, коли держава, через активну кредитну політику і субсидування породжує ілюзію економічного зростання. При цьому нові підприємства, що з'являються в цей період, найчастіше не забезпечені реальним попитом... Попитом, заснованим на заощаджених людьми реальних, фізичних, грошей. Річ у тім, що нові кредити, що видаються банками, мають віртуальну природу — вони не мають реального еквіваленту у банківських сховищах і засновані на системі часткового резервування вкладів. Отже, коли кредитна політика припиняється (а це неминучий результат), виявляється, що весь попит на продукцію таких підприємств підтримувався тільки новими кредитами й нічим більше — тому такі виробництва закриваються, залишаючи людей без роботи, а своїх господарів в боргах. Привіт, депресія! Але не поспішай впадати в зневіру. Депресія — це стадія важкого, але зцілення. І якщо держава не почне знову сипати дешевими грошима з метою «згладити» її наслідки, вона тільки триватиме. Потрібно почекати, поки ринок все поверне на свої місця. Це і називається економічним циклом, тобто низка стадій «кредитна експансія (бум) — стисненння — депресія». У народі ще кажуть «надутий міхур». Ще це називається кейнсіанським стимулюванням економіки.
До речі, саме австрійські економісти, за допомогою цієї теорії, змогли передбачити Велику Депресію 1929 року.

3. Теорія тимчасової переваги.
Ця теорія пояснює природу заощаджень і процентної ставки. Суть її теж проста — люди завжди вважають за краще отримувати ті блага, які можна спожити в найближчому часі. Звідси й природа заощаджень та інвестицій — деякі люди добровільно жертвують своїм найближчим споживанням на користь майбутнього (яке повинно принести їм ще більше благ), таким чином нагромаджуючи й зберігаючи про запас частину невикористаних «зараз» благ на потім. Ти знаєш, як це відбувається. Кожен раз, коли ти збираєш на щось гроші або відкладаєш на «чорний день», ти саме цим і займаєшся — не використаєш частину благ прямо зараз, трохи позбавляючи себе чогось, щоб потім зі смаком використовувати добровільні заощадження на щось цікавіше, краще.
До речі, згадай пункт 2. Дешеві кредити тим і небезпечні, що позбавляють суспільство добровільних заощаджень і мотивують проїдати все тут і зараз. Це і є «суспільство споживання», яке не має ніякого відношення до капіталізму. Капіталізм — це суспільство заощадження і виробництва.

4. Теорія стихійної природи грошей.
Гроші — не об'єктивна штука, яка має цінність сама по собі. Це такий же товар, як і все інше, тільки обраний людьми як універсальний засіб при обміні іншими товарами, за свої маленькі розміри й подільність. Майже всю історію цю роль відігравало золото. Завдяки своїй рідкості, подільності на дрібні частини й зручності в носінні з собою в кишені, воно стало таким товаром, який грав роль універсального засобу. Тому якщо грошей в суспільстві мало, то не відбудеться ніякого «браку грошей». Просто кожна одиниця збільшить свою цінність, тим самим необхідна ринку кількість грошей, в умовах відсутності державного втручання, завжди буде оптимальним і відповідним цінам на інші товари. І навпаки, при державному втручанні у вигляді субсидій і кредитів кількість грошей стає не такою, яка потрібна людям, а спотвореною: або надмірною, або їх буде не вистачати. Що і буде знижувати або надмірно підвищувати їхню купівельну спроможність тоді, коли ціни на товари не встигають «підлаштуватися», бо ринок отримує спотворені сигнали й просто не знає, куди в черговий раз держава вбухала порцію грошей «з нічого». Гроші в цьому випадку розподіляються на ринку не рівномірно, а спочатку з'являються десь в одному місці!

5. Теорія неможливості економічного розрахунку при соціалізмі.
Теорія, як ніяка інша доведена практикою буквально на «нашій пам'яті» — розвал СРСР і всього соцтабору і поворот до ринкової економіки в соцкраїнах Азії. Соціалізм з його плановою економікою неможливий, тому що нікому не дано знати той обсяг інформації про потреби, попит та пропозицію, що щомиті з'являється і зникає в суспільстві людей. Більш того, ця інформація може бути невідома і самим учасникам ринку — чи знаєте ви, які зачіски будуть модні завтра? Може, ви здатні вгадати, коли захочете пити? Чи не викличе підвищення температури й запрошення на прогулянку з вашою подругою потребу в покупці морозива або квітів? Думаєте, така інформація існує десь ще, крім мізків людей? Планова економіка не в змозі прорахувати в рівняннях дані, яких ще не існує! Звідси в СРСР був постійний дефіцит різних товарів. Бідні "недалекі" планувальники просто не могли передбачити й врахувати всю інформацію, розподілену в мріях 280 млн громадян Радянського Союзу.

6. Теорія суб'єктивної цінності.

Теорія суб'єктивної вартості — основа основ економіки та теорії вільного ринку і людської діяльності. Шкода, що при всій простоті сприйняття, дотепер не всі дотримуються цієї теорії, вважаючи за краще неправдиву об'єктивну теорію вартості. А суб'єктивна теорія вартості дуже проста. Ось один з багатьох живих прикладів: вартість квартир в одному і тому ж будинку однієї та тієї ж площі різниться в залежності від поверху і виду з вікон. Квартири на нижніх поверхах дорожче, з красивим видом - ще дорожче. Ну і спробуйте за допомогою об'єктивної теорії вартості пояснити таке ціноутворення? І в тій і в іншій квартирі міститься однакова кількість праці й витрачена одна й та ж кількість ресурсів. Або спробуйте пояснити ціноутворення на картини та інші предмети мистецтва. Час, ім'я автора, стан — не належать ні до витрачених матеріалів, ні від праці. Але суб'єктивна теорія вартості прекрасно пояснює ціноутворення суб'єктивними уподобаннями людей, їх суб'єктивним бажанням дивитися на певний вид з вікна й таке інше... Тому немає сенсу намагатися обчислити деяку кількість витраченої праці або використаного матеріалу для визначення «справедливої ціни».

7. Теорія інституційного примусу.
Хесус Уерта де Сото, «іспанський австрієць», пише: «Кожен акт підприємництва має на увазі відкриття нової інформації, її поширення на ринку й узгодження нескоординованої поведінки людей, і все це в рамках стихійного еволюційного процесу, який робить можливим життя в суспільстві. Тому ясно, що систематичний інституціоналізований примус, супутній соціалізму та інтервенціонізм (Державне втручання в ринкову економіку), в більшій чи меншій мірі блокує не тільки створення і поширення інформації, але і щось ще більш серйозне: стихійний процес координації неузгодженої поведінки й, таким чином, саме збереження скоординованого соціального процесу».

8. Теорія цін.

І знову звернемося до Хесуса Уерта де Сото. Він пояснює появу цін: «Послідовний еволюційний процес призводить до динамічного формування цін. Рушійною силою цього процесу служить підприємництво тобто людська діяльність учасників ринку, а не перетин більш-менш загадкових кривих або функцій, які в жодному разі не мають реального значення, тому що інформація, імовірно необхідна для їх зображення, навіть не існує в головах учасників». Не плутайте з теорією суб'єктивної вартості! ТСВ пояснює, як формується ціна на блага. А теорія цін пояснює їх динаміку в економіці в цілому. Динамічні вони за своєю природою або, як вважають неокласики, існують в якомусь стані «рівноваги ринку» і «ідеальної конкуренції», якого не існує як такого? Чи можна обчислити майбутнє цін і спробувати відрегулювати ціноутворення? Ось про це йдеться в цій теорії.

9. Теорія конкуренції та монополії.

Капіталізм вічно звинувачують у появі монополій. Однак монополій в умовах вільного ринку не існує! Як і ідеальної конкуренції! Є дуже великі компанії, є середні, є маленькі. В умовах нашого динамічного життя одні виробники, шляхом інновацій або великих знижок — та чого завгодно — домагаються частки на ринку якогось товару більшої, ніж їх конкуренти. Чи гідні вони засудження? Ні, адже велика частка — це винагорода від ринку, отримана за працю і кмітливість. Споживачі зупиняють свій вибір на товарі одного, а не іншого виробника — ну що ж, ніщо не заважає іншим зробити товар чимось кращим і привабливішим, ніж у могутнього конкурента! Конкуренція робить блага дешевше, якісніше і доступніше. Більш того, ніщо не заважає придумати ідею для товару або послуги, які принципово випередять конкурента! Наприклад, річкові пороми в США програли в конкуренції із залізницями. А залізні дороги програли авіасполученню! CD програли DVD, а тепер і такі диски не потрібні, завдяки появі та розвитку швидкого і доступного інтернету.

Проте, монополії існують. Але не при капіталізмі, а при державному втручанні. Часто держава дає привілеї якимось певним підприємствам, або наділяє їх замовленнями та субсидіями, а товари конкурентів обкладає митами. В результаті споживачі отримують менш якісні й дорожчі товари. Тому що наближеному до скарбниці монополісту просто немає потреби робити блага якісними та доступними, бо у нього немає конкурентів!

10. Теорія народонаселення.

Хесус Уерта де Сото, «іспанська австрієць», пише:

«Для австрійців люди не однорідний фактор виробництва, а безліч особистостей, наділених вродженою здатністю до підприємницької творчості. Тому вони розглядають зростання чисельності населення не як перешкоду економічному розвитку, а як його рушійну силу і необхідну умову. Більш того, було показано, що розвиток цивілізації включає постійне зростання горизонтального і вертикального поділу практичного знання, яке можливе лише в умовах паралельного зростання числа людей, достатнього для підтримки нарощування обсягу практичної інформації, використовуваної на соціальному рівні. Ці ідеї були потім розвинені вченими, які перебували під впливом австрійської школи, такими як Джуліан Саймон, який застосував їх до теорії зростання населення в країнах третього світу і до аналізу позитивних економічних наслідків імміграції».

Отже, немає небезпеки, що Земля не прогодує всіх! Вільний ринок прогодує яке завгодно число людей, чим нас більше - тим краще!

Продовження статті читайте за посиланням.

Підприємці та Середній клас!

Якщо ви вважаєте, що треба будувати Україну майбутнього через розвиток бізнесу, вільної конкуренції та рівних можливостей - ми закликаємо вас підтримати наш освітній проєкт.

Ми збираємося інформувати людей про принципи, установки, знання та досвід інших країн, яким вдалося побудувати найбільш успішні умови в яких кожен може реалізувати себе. Саме зараз в ці країни виїжджають наші друзі та родичі, а також перспективі підприємці, що могли збагатити кожного з нас через товари та послуги, країну через державні податки та громаду через місцеві бюджети. Цей процес потрібно зупинити через впровадження нової домінуючої системи цінностей: бізнесмен який платить податки або самозайнята людина, це основа на якій тримається Україна. Вільний ринок, прозорість та рівні можливості, це те що може дати шанс змінити все на краще.

Ми віримо, що національна ідея України повинна трансформуватися у «Жити краще ніж інші: ще більш багато, вільно, із почуттям честі та гідності за державу та країну, де кожен може стати тим, ким захоче та отримати те, на що заслуговує, де кожен може реалізуватися більше, ніж будь де у світі на найбільш вільній та безпечній землі».

Прихильники свободи, волі та незалежності, що мають можливість підтримати нас задля реалізації наших амбітних цілей по створенню майданчика для освіти громадян, маємо надію, тільки на вас.

Cтати співучасником →

Оригінал статті російською мовою. Переклад українською мовою: Роман Попович.