• Tuesday, August 22, 2020

“Гетманщина України” чи хронічна хвороба лівиці

“Гетманщина України” чи хронічна хвороба лівиці “Гетманщина України” чи хронічна хвороба лівиці

“Гетманщина України” чи хронічна хвороба лівиці. Матеріалізація привидів Лукашенка, Глазьєва та Азарова.

26 жовтня 2021 р. Данило Олександрович Гетманцев, голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики, дав півторагодинне інтерв'ю Youtube-каналу UKRLIFE (www.youtube.com/watch?v=rEk6bGD2lnc&t=238s). Велика подяка Людмилі Немиря за розмову з шановним податковим професором, який вперше в історії України безпрецедентно підняв статус голови парламентського комітету.

Сьогодні мало хто говорить про те, що в країні проводиться економічна політика Шмигаля, хоча Денис Анатолійович є прем'єр-міністром. Україна не перебуває в рамках економічної моделі Єрмака, хоча Андрій Борисович очолює Адміністрацію президента. Прізвища міністрів економіки та фінансів відомі дуже вузькій групі опініомейкерів. Вони виконують трафаретну технократичну функцію. У вокабулярі навіть експертної спільноти України немає словосполучення «Економіка Зеленського» за аналогією з кліше «рейганоміка». Президент країни не асоціюється із глибоким зануренням у економічну проблематику. Натомість усі говорять про «курс Гетманцева». Саме Данило Олександрович асоціюється з економічною політикою, яку останні два роки проводить президент В. Зеленський та його монобільшість у Верховній Раді. Тому не буде перебільшенням назвати нинішню економічну політику України “гетманщиною”. В ній шановний Данило Гетманцев виступає таким собі гетьманом, керівником над економікою країни. Аналіз його поглядів, знань, оцінок та суджень дозволяє зрозуміти та уявити те інформаційне, аналітичне поле, в яке занурений президент В. Зеленський та ближнє коло його дісіжнмейкерів. Мій аналіз підкреслено деперсоніфікований, не має нічого спільного з оцінкою особистісних якостей Данила Олександровича. Він спрямований на співвідношення висловлених суджень із наукою «економіка», здоровим глуздом, фактами реального життя, а також досвідом економічних трансформацій різних країн, тобто з економічною історією. Наше завдання – «суха» діагностика, класифікація поглядів, суджень у загальноприйнятій, зрозумілій світовій експертній спільноті системі координат.

Вибір цільової моделі або відповідь на запитання «куди ми прямуємо»

Усі цитати Д. Гетманцева взято з його інтерв'ю (посилання вище). Тож куди прямує Україна, яку модель вона будує? Ось думка податкового професора: «Те, що ми робимо у сфері економіки, можна назвати одним словом – прагматизм. Ми не будуємо ані соціалізм, ані комунізм, ані лібералізм, ані щось ще...»

Суперечність кричить просто в обличчя: загальноприйняті в політекономії “ізми” замінюються ще одним “ізмом”. Данило Олександрович пропонує якось особливо писати та вимовляти слово «прагматизм», щоб не було токсичної асоціації з іншими “ізмами”?

Але нам важливо, який сенс вкладає Д. Гетманцев у цільову модель всієї економіки під назвою «прагматизм». Ми очікуємо наукового визначення, яке давало б чітке уявлення про те, що робить Україна під керівництвом Д. Гетманцева. Причому він застерігає: «…Не робимо експерименти над окремо взятою країною. Тому що мені здається, що за 70 років радянської влади експериментів було достатньо”.

Звісно, ​​правильно. Радянський Держплан, відторгнення приватної власності, повний торговельний ізоляціонізм та нескінченні БАМи довели наукову та практичну безвихідь. Повертатися туди – це як намагатися з мухоморів та цикути зробити смачний грибний суп.

Як бачимо, на чільному місці чіткий параметр - темпи економічного зростання. Якщо якась країна протягом тривалого часу показувала темпи зростання значно вищі за середньосвітові, значить, саме з неї потрібно брати приклад у плані створення інститутів розвитку та зростання. Світова історія знає багато таких прикладів.

У різні періоди історії феномен «економічного дива» демонстрували США та Німеччина, Ірландія й Південна Корея, Сингапур і Гонконг. Абсолютним світовим лідером за темпами економічного зростання після Другої світової війни є Тайвань. Усі ці країни поєднують наступні основні параметри:

1) мала держава (обсяг держвидатків до 15% ВВП, бувало й менше), відповідно - сприятливе для виробників податкове навантаження;

2) високий рівень економічної свободи;

3) залізобетонний захист приватної власності, її частка в економіці - близько 85–95%;

4) вільна торгівля;

5) приватні інвестиції;

6) низьке регуляторне навантаження.

Спотворення, збочення ролі Держави або back to the USSR

Перед нами є історичний факт. Якщо під прагматизмом розуміти орієнтацію на найкращих у світі, тоді логічно очікувати орієнтацію на ці країни. Але тут на нас чекає великий логічний сюрприз. Д. Гетманцев розшифровує прагматизм для України наступним чином: «Якщо говорити про економіку в цілому, то ви виступаємо за проактивну роль держави… Вона полягає в тому, що держава впливає на розвиток економіки, тобто виконує роль не ліберальної держави (“нічного сторожа”), а держава бере активну участь у розвитку економіки».

Під «активною роллю держави в економіці» Данило Олександрович має на увазі «державні інвестиції, дорожнє будівництво» і “точки росту”. "Точки росту" податковий професор розшифровує так: розвиток електротранспорту, легка промисловість, IT-сектор та авіабудування. Він не сказав жодного слова щодо процедури, обґрунтування, методики оцінки «точок росту»/комерційних проєктів ex ante та ex post. Він не визначив критерії успіху чи провалу державної інвестиційної діяльності. Як і всі прихильники держплану та державного інтервенціонізму до нього, він не розкрив карти на предмет того, хто нестиме відповідальність за провал державних інвестиційних програм.

На думку Д. Гетманцева, Держава має виступати у ролі активного учасника комерційних процесів: VIP-розпорядникам чужого (політикам та чиновникам) приносять на узгодження різні комерційні проєкти. Вони вирішують, кому, на скільки, в якому обсязі дати податкові, кредитні та митні пільги, дотації, кому коштом платників податків підготувати інфраструктуру, а кому через Експортне кредитне агентство знизити витрати експортних операцій. Тобто не споживачі, не приватні власники ресурсів вирішуватимуть, що є перспективним. На думку Д. Гетманцева, це прерогатива Держави. Він впевнено виступає від команди нинішньої влади: «Ми маємо певні точки зростання… Ми вкладаємо туди ресурси… Ми підтримуємо їх податками, державними дотаціями».


Підприємці та Середній клас!

Якщо ви вважаєте, що треба будувати Україну майбутнього через розвиток бізнесу, вільної конкуренції та рівних можливостей - ми закликаємо вас підтримати наш освітній проєкт.

Ми збираємося інформувати людей про принципи, установки, знання та досвід інших країн, яким вдалося побудувати найбільш успішні умови в яких кожен може реалізувати себе. Саме зараз в ці країни виїжджають наші друзі та родичі, а також перспективі підприємці, що могли збагатити кожного з нас через товари та послуги, країну через державні податки та громаду через місцеві бюджети. Цей процес потрібно зупинити через впровадження нової домінуючої системи цінностей: бізнесмен який платить податки або самозайнята людина, це основа на якій тримається Україна. Вільний ринок, прозорість  та рівні можливості, це те що може дати шанс змінити все на краще.

Ми віримо, що національна ідея України повинна трансформуватися у «Жити краще ніж інші: ще більш багато, вільно, із почуттям честі та гідності за державу та країну, де кожен може стати тим, ким захоче та отримати те, на що заслуговує, де кожен може реалізуватися більше, ніж будь де у світі на найбільш вільній та безпечній землі».

Прихильники свободи, волі та незалежності, що мають можливість підтримати нас задля реалізації наших амбітних цілей по створенню майданчика для освіти громадян, маємо надію, тільки на вас.

Cтати співучасником    →


Історична сліпота та віра в казки

Історична короткозорість цього підходу полягає в тому, що до Д. Гетманцева такий підхід до економічної політики й ролі держави формулювали тисячі теоретиків та прихильників теорії development economics (економіки розвитку). Вона дуже пов'язана з кейнсіанством. Її основні положення були розроблені 80–100 років тому для бідних країн. Теоретики зводили їхню суть до наступного. У бідних країнах ринкові механізми дуже слабкі, попит кволий, підприємці неосвічені. Щоб подолати всі ці «провали» ринку та дефекти, потрібно, щоб держава активно під'єдналась до інвестицій та споживання. На питання, звідки в такій країні чесні, відповідальні, всезнаючі, сумлінні чиновники та політики, теоретики та практики цієї моделі не відповідають.

Інструменти реалізації активної ролі держави стандартні: пільги, преференції, дотації, субсидії, обмеження конкуренції, гарантовані закупівлі, підтримка експорту, надання землі/інфраструктури. Вони були випробувані на практиці в десятках країн світу, на різних континентах, у тому числі під патронажем МВФ/Світового банку. Усіх їх поєднує одне – приголомшливий провал, технологічне відставання, корупція, зростання боргів, втеча приватного капіталу і, як наслідок, набагато нижчі від середньосвітових довгострокові темпи зростання.

Таким є результат «проактивної ролі держави» в економіці. Це не припущення чи прогноз. Це факт! Д. Гетманцев пропонує Україні крокувати до світлого майбутнього по граблях руйнування та спустошення десятків країн світу.

Жодна країна світу, особливо яка має зі старту розмір держави понад 40% ВВП, а частку держвласності - понад 50%, не продемонструвала феномен «економічного дива». Жодна! І ось особа економічної політики В. Зеленського, речник з економіки парламенту України пропонує те, що гарантовано закінчується провалом. Його прагматизм відомий у науковому світі, як комплексний інтервенціонізм, соціалістичний ринок, дирижизм, «змішана економіка». З одного боку, він проти радянського експерименту, а з іншого - пропонує його трохи скориговану модель. Ні в кого не виходило таким чином привести країну до добробуту й заможності, але Д. Гетманцев запевняє, що все вийде. На таке судження можна відповісти його ж словами: «Ми – дорослі люди. Ми не повинні вірити в казки... Я точно знаю, що це повна маячня. Не можна вірити у казки, особливо якщо вони пов'язані з грошима…»

Під “повною маячнею” податковий професор має на увазі зниження податкового навантаження для всіх комерційних організацій, а не тільки для тих, кого він та його VIP-розпорядники та споживачі чужого вважають перспективним, важливим та цінним. Виходить, що «маячнею» Д. Гетманцев називає те, що було фундаментом швидкого і довгострокового економічного зростання в державах, які є джерелом позитивного досвіду для країн, що розвиваються.

Податковий професор ще раз згадав казки: «Ми з вами як дорослі люди не повинні вірити в диво. Ми 30 років вірили». Це, очевидно, стосується того, що весь цей час Україна експериментувала з капіталізмом та лібералізмом у режимі малої держави. Знову ж таки, це грубе перекручування історії країни. Україна жодного дня, року своєї історії не знала справжнього вільного ринку. Вона застрягла у чіпких лапах моделі держави тотального інтервенціонізму..

Продовження статті читайте за посиланням.

Автор тексту: Ярослав Романчук. Переклад українською мовою: Роман Попович, Кирило Каштанов.